Ідея про торгівлю в національних валютах не нова: ще на саміті 2015 року лідери BRICS закликали створити механізм міждержавних платежів поза доларовою гегемонією. За десять років розмов про платіжну інфраструктуру для місцевої валюти — юаня, рупії, бразильського реала, південноафриканського ранду — небагато хто вірив, що цей проєкт таки з’явиться в робочому стані.
Центральні банки (ЦБ) різних країн міркували про спільні платформи, але навіть обмін даними між платіжними системами лишається в процесі технічного опрацювання.
На черговому саміті в Ріо-де-Жанейро лідери підтвердили намір продовжити дискусії — мовляв, “ми доручаємо нашим міністрам фінансів і головам центральних банків” розвивати проєкт далі. Однак у спільній заяві було більше загальних фраз, ніж конкретики.
У Бразильському центральному банку підготували опитування про технічні вимоги, яке мають презентувати, але водночас офіційні особи визнають, що багато систем — архаїчні або несумісні.
Основні проблеми починаються із того, що низка валют неконвертована вільно на світових ринках. Обмеження через санкції проти Ірану та Росії, а також регуляторні бар’єри, які стоять на шляху трансферту капіталів, роблять спільну платіжну архітектуру практично нефункціональною. Потрібно розвивати прямі валютні пари — реала з юанем, рупії з рантом, рупії з рублем; але до цього ще не дійшли.
Китай спробував вирішити цю проблему власним шляхом, розширюючи систему CIPS (Cross-border Interbank Payment System). Її вже підключили до десятків іноземних банків, але для BRICS цього недостатньо: підключення до CIPS вимагає узгодження стандартів і модернізації локальної інфраструктури. Хоча Пекін анонсував запуск внутрішніх ф’ючерсів на юань, як альтернативу платіжним інструментам Сінгапуру й Чикаго, учасники форуму повторюють: CIPS сам по собі не вирішить проблеми інтеграції всіх систем.
У липневому документі, підготовленому в рамках НБР (New Investment Platform або NIP), йдеться про створення інвестиційної платформи всередині NDB (New Development Bank). Ідея — дати країнам-членам гнучкість фінансування інфраструктурних проєктів без жорстких вимог у доларах. Проте навіть технічні розділи проєкту NIP вимагають “додаткових технічних дискусій” через різні підходи до управління ризиками й розрахунків. Такий текст наочно свідчить: навіть на макрорівні учасники саміту не можуть узгодити базові параметри операційного фреймворка.
Поки світова торгівля динамічно змінюється — через побоювання щодо долара, внаслідок політики США, яка призвела до найгіршого старту року для валюти з 1973-го, — БРІКС залишається в очікуванні. Експортери вже користуються тимчасовим попитом на місцеві розрахунки, але це не рівноцінний платіжний механізм, який забезпечить обслуговування логістичних ланцюгів по всьому ланцюгу.
Луїс Інасіо Лула да Сілва, президент Бразилії (ліворуч у центрі), розмовляє з Нарендрою Моді, прем'єр-міністром Індії (праворуч у центрі), після сімейного фото в неділю. Дадо Гальдієрі
Аналітики з Інституту глобальних ринків зауважують, що успіх процедури залежить від трьох ключових чинників: ліквідності валют, міжбанківських каналів зв’язку та єдиного протоколу клірингу. Якщо не відпрацювати хоча б один із цих елементів, країни опиняться в бюрократичному лабіринті і змушені будуть повертатися до доларових або єврових коридорів.
Найбільша надія полягає в об’єднаній системі платіжних шлюзів, яка могла б працювати в мультивалютному режимі, з автономними модулями для кожної країни, але з єдиною системою ідентифікації контрагентів. В ідеалі такі шлюзи дозволили б бізнесу знижувати витрати за рахунок відмови від дорогих конвертаційних операцій та посередництва SWIFT.
Оскільки частка долара в світових резервних валютах залишається переважною, а FX-ринок охоплює трильйони доларів щодня, кожен крок назустріч локальним розрахункам викликає побоювання щодо валютного курсу та непередбачуваних коливань. Країни з низькою капіталізацією ринків, як ПАР або Бразилія, не готові швидко відмовитися від долара, бо втрачають доступ до глобальних кредитних ресурсів і ринків капіталу.
ЦБ Індії та Центральний банк Росії розробили власні системи передачі платіжних повідомлень — UPI і SPFS відповідно — але ці проєкти розраховані на внутрішні потреби та обмежені партнерством лише з декількома державами. Щоб інтегрувати їх у єдине рішення, доведеться реформувати регуляторну базу, спрямувати значні інвестиції в модернізацію IT-інфраструктури і вирішити питання кібербезпеки. Лише після цього можна буде говорити про реальні транзакції в місцевій валюті на великі суми без перетину доларових коридорів.
Частина експертів висловлює скепсис: навіть економічні кризові моменти в США та ЄС не призвели до значного зменшення ролі долара. Якщо китайський юань і російський рубль хоч іноді використовуються в розрахунках, вони переважно доповнюють, а не заміщають американську валюту. Країни BRICS часто звертаються до багатосторонніх кредитних ініціатив чи двосторонніх угод, а не до загальної розрахункової системи.
Світ стрімко рухається вперед: цифрові валюти центральних банків (CBDC) набувають популярності, а міжнародні платіжні сервіси розвивають блокчейн-рішення для швидких транскордонних переказів. Якщо країни BRICS не встигнуть інтегрувати власні CBDC у міждержавний формат, вони ризикують остаточно зійти з нового потоку інноваційних фінтех-рішень.
Підсумовуючи, можна констатувати: попри важливі амбіції та повторні заяви лідерів, десятирічний проєкт BRICS із запровадження єдиної системи розрахунків у місцевих валютах лишається туманною перспективою. Без чіткої дорожньої карти, реальної координації ЦБ, узгодженої платіжної інфраструктури та вирішення питання з доларом ця ініціатива може так і не стати більше, ніж порожніми словами на фоні глобальних економічних викликів.
