Оголошення Дональда Трампа про початок «масштабних бойових операцій» проти Ірану стало кульмінацією кількох тижнів наростаючої напруги. Вибухи в Тегерані, повідомлення про удари по стратегічних об’єктах і негайна реакція Ізраїлю засвідчили: Близький Схід входить у нову фазу відкритої конфронтації.
Президент США заявив, що мета — «усунення неминучих загроз» з боку іранського режиму. Йдеться насамперед про ядерну програму та інфраструктуру, пов’язану з Революційною гвардією. За даними американських посадовців, операція може тривати кілька днів і включати десятки авіаударів.
Ізраїль паралельно оголосив про власну військову операцію, зосереджену на складах і пускових установках балістичних ракет. У країні запроваджено надзвичайний стан, закрито школи та повітряний простір. Іран своєю чергою заявив про підготовку до відповіді.
За попереднім аналізом «Дейком», синхронність дій США та Ізраїлю свідчить про заздалегідь погоджений сценарій із розподілом цілей: Вашингтон б’є по ядерній інфраструктурі, Тель-Авів — по ракетному потенціалу. Це знижує ризик дублювання, але підвищує масштаб ескалації.
Ключове питання — чи зможе військова операція досягти стратегічної мети. Минулорічні удари по трьох ядерних об’єктах Ірану, які Трамп тоді назвав «повним знищенням», фактично лише уповільнили розвиток програми. Іран зберіг технологічну базу та кадровий потенціал.
Скептики у Конгресі США наголошують: без чіткої стратегії завершення конфлікту атаки можуть втягнути країну у тривалу війну. Сенатор Джек Рід заявив, що адміністрація не надала достатнього обґрунтування превентивного удару. Питання легітимності дій і далі висітиме над Білим домом.
Іран володіє одним із найбільших арсеналів ракет у регіоні. Середньої дальності балістичні ракети здатні вражати цілі на відстані понад 1200 миль, включно з американськими базами у Туреччині та країнах Перської затоки. Це створює пряму загрозу для міжнародної безпеки.
Окрім ракетного потенціалу, Тегеран спирається на мережу союзників — від «Хезболли» до хуситів. У разі затяжної ескалації ці сили можуть атакувати інтереси США та Ізраїлю по всьому Близькому Сходу. Такий сценарій означатиме розширення конфлікту за межі двох держав.
Не менш важливий вимір — внутрішньополітичний. Дональд Трамп у своєму зверненні фактично закликав іранців «взяти владу у свої руки». Це натяк на підтримку зміни режиму, що десятиліттями було стратегічною метою ізраїльського керівництва та частини американського істеблішменту.
Цей напад став другим нападом США на Іран менш ніж за рік. У червні минулого року США бомбардували три ядерні об'єкти в країні, які, за словами Трампа, були «повністю і повністю знищені» — Через Associated Press
Дипломатичний трек фактично згорнуто. Переговори у Швейцарії за посередництва Оману завершилися без прориву. Іран був готовий обмежити накопичення збагаченого урану, але відмовився повністю згорнути збагачення та ракетну програму. Для Вашингтона цього виявилося замало.
Таким чином, конфлікт переходить із площини дипломатії в площину сили. Проте досвід регіону — від Іраку до Сирії — свідчить, що швидкий військовий успіх не гарантує політичної стабільності. Навпаки, вакуум безпеки часто породжує нові радикальні рухи.
Економічні наслідки можуть бути відчутними вже найближчими днями. Ринки нафти традиційно гостро реагують на загрозу війни в зоні Ормузької протоки. Зростання цін на енергоносії посилить інфляційний тиск у світі, що вдарить і по союзниках США.
Для Ізраїлю ризик полягає у масштабній відповіді з боку Ірану. Повітряні тривоги та перші повідомлення про запуск ракет демонструють, що Тегеран не обмежиться дипломатичними заявами. Система протиракетної оборони може бути перевантажена у разі масованого удару.
У стратегічній перспективі нинішня ескалація ставить під сумнів архітектуру стримування на Близькому Сході. Якщо ядерна програма Ірану буде лише пошкоджена, але не ліквідована, Тегеран може пришвидшити її як гарантію безпеки від майбутніх атак.
Позиція Європи та країн Перської затоки поки що обережна. Вони побоюються втягнення у конфлікт, адже на їхній території розміщені американські бази. Будь-який удар у відповідь по цих об’єктах означатиме розширення театру бойових дій.
Для Вашингтона це випробування здатності поєднати військову силу й політичну далекоглядність. Якщо кампанія затягнеться, Конгрес США може активніше вимагати обмеження повноважень президента щодо застосування сили без формального дозволу.
Сьогоднішні удари — це не лише чергова військова операція, а момент істини для всієї системи регіональної безпеки. Від того, чи зможуть сторони уникнути неконтрольованої ескалації, залежить майбутнє Близького Сходу на роки вперед.
Світ стоїть перед вибором між сценарієм стримування та сценарієм великої війни. І поки в небі над Тегераном лунають вибухи, відповідь на це питання залишається відкритою.